Name: Turandot
Start: 2023-11-10T00:00:00.000Z
End: 2023-11-10T00:00:00.000Z
Location: National Opera of Urkaine

Organization

Admin

National Opera of Ukraine

Певец

Сопрано

Liliia Grevtsova

Лю

Бас

Sergii Magera

Тимур

Баритон

Mykhailo Kirishev

Мандарин

Режиссер-постановщик

Mario Corradi

Mykola Tretyak

Дирижер

Vladimir Kozhukhar

Mykola Diadiura

Художник-постановщик

Maria Levitska

Хормейстер

Bogdan Plish

Lev Venedyktov

Anatolii Semenchuk

Denis Krutko

Victor Oilman

Хореограф

Viktor Yaremenko

Liudmyla Monastyrska

Принцесса Турандот

Oksana Kramareva

Тенор

Alexander Dyachenko

Альтоум

Sergii Kovnir

Vladimir Tishkov

Oleg Zlakoman

Калаф

Sergii Pashchuk

Olga Nagorna

Tatiana Ganina

Ksenia Bakhritdinova

Hennadiy Vashenko

Пинг

Petro Pryimak

Панг

Dmytro Kuzmin

Dmytro Ivanchenko

Понг

Oleksandr Melnychuk

Igor Evdokymenko

Orchestra

Ukraine National Opera Orchestra

итальянский

Turandot -  (Турандот)

Киев

Украина

Main Stage

Turandot Puccini

Public

Турандот

Sushant Karmakar

Одобрено

National Opera of Urkaine

ОСТАННЯ ОПЕРА ДЖ. ПУЧЧІНІ


Джакомо Пуччіні (1858–1924) увійшов до історії світової музичної культури як великий оперний композитор. Його вважають творчим спадкоємцем Дж.Верді, який неодноразово підтверджував, що бачить у Дж. Пуччіні свого наступника. Але якщо могутній реалізм Дж. Верді в епоху національно-визвольного руху в Італії дав великому композитору можливість вирішувати засобами оперної драматургії соціально значимі проблеми, то Дж. Пуччіні і його талановиті сучасники П. Масканьї і Р. Леонкавалло звернули пильну увагу на розвиток особистої долі своїх героїв, започаткувавши новий естетичний напрям, відомий як веризм. "Манон Леско","Богема", "Тоска" і "Чіо-Чіо-сан", які принесли світову славу Дж.Пуччіні, – це ліричні драми, динамічні, психологічно насичені, сповнені глибокого співчуття до людини, її сумної, а найчастіше драматичної долі.
У 1918 році композитор закінчив три одноактні опери ("Сестра Анжеліка", "Плащ" і "Джанні Скіккі"), прем'єра яких відбулася в урочистій обстановці 19 січня 1919 року в Римському театрі Констанци у присутності королівської сім'ї. Триптих мав великий успіх і незабаром був поставлений на багатьох зарубіжних сценах. Але успіх опер не позбавив маестро від меланхолії. Хвороба і самотність ускладнювали психологічний стан композитора – передчуття близької смерті. Дж. Пуччіні мріяв написати ще одну оперу, здатну гідно завершити весь його творчий шлях. Саме в такій трагічній атмосфері створювався останній високоталановитий твір Дж. Пуччіні – опера-казка "Турандот" на лібрето Дж. Адамі і Ренато Симоні.
"Є незмінні закони театру – зацікавлювати, вражати і розчулювати серця" – так визначив Дж. Пуччіні своє ставлення до основних завдань оперного мистецтва.
Ідея нового твору народилася під враженням драматичного театру: композитор був захоплений виставою "Турандот" Ф. Шіллера у берлінському театрі Макса Рейнгардта і запропонував сюжет п'єси своїм лібретистам. Однак поставив перед ними вимогу — лібрето має бути сповнене поезії, фантазії і справжніх людських почуттів. Дж. Адамі і Ренато Симоні погодилися адаптувати для опери класичний сюжет. Маестро знову відчув натхнення, як в кращі роки своєї молодості.
Казкову історію Турандот вперше обробив для італійської сцени Карло Гоцці. Дж. Пуччіні сподівався, що драматургічна казка дасть можливість написати твір, який би кардинально відрізнявся від попередніх його опер. Він розпочав працювати з гарячковою напругою, немов би передчуваючи, що смерть не дасть завершити останній задум. Вивчав фольклорні матеріали, китайські народні інструменти. Британський музей надав композитору унікальні зразки стародавніх китайських мелодій.
Дж. Пуччіні задумав драматургію нової опери як поєднання трагікомічного сюжету К. Гоцці з більш серйозним, драматично поглибленим варіантом п'єси Ф. Шіллера. Проте, захопившись казково-пародійним сюжетом К. Гоцці, не відмовився від властивих йому раніше художніх ідеалів. Екзотика легендарного Китаю стала лише екстравагантним звуковим і декоративним фоном для відображення характерів реальних героїв з їхніми людськими пристрастями. Дж. Пуччіні писав лібретистам: "Знайдіть мені щось таке, що змусило б усіх плакати!". І в іншому листі: "Якщо ви мені зробите з цієї казки іншу Турандот – фантастичну, поетичну, повну життя, – я почну працювати над нею".
Роботу над "Турандот" композитор почав у 1921 році. На жаль, лібрето писалося вкрай поволі, з великими перервами. Тому створення опери розтягнулося майже на три роки. Іноді композитор сумнівався у власних силах і хотів відмовитися від задуму…
За домовленістю з лібретистами, опера мала складатися із двох дій. Але уява композитора так розпалилася, що він пише у листі до Дж. Адамі: "В третій дії нехай кровопролиття викличе бурхливий вияв народного гніву".
Цікаво відзначити, що в "Турандот" композитор надав хору значно більшої уваги, ніж у попередніх своїх творах. Тут хор — це китайський народ. Хорова партія опери за своїм звучанням сприймається як величаві епічні фрески, вражаючі своєю красою і масштабністю. Композитор майстерно перемежовує масові хорові сцени зі сценами, які розкривають внутрішній світ героїв. Це дає можливість ще яскравіше підкреслити контраст між почуттями окремої людини і бурхливими пристрастями, які охоплюють натовп.
Не можна без хвилювання читати листи Дж. Пуччіні того часу. "Мені залишилось недовго, – писав він лібретистам, – ви прирекли мене на смерть… Симоні зведе мене до могили… Наша Турандот у густому тумані… Ви обидва сховалися в темряву і байдужість…". Гіркотою безвиході пройнятий останній лист композитора до Дж. Адамі: " Я кладу мої руки на рояль, і вони припадають пилом! На моєму письмовому столі піднімається гора листів і ніякого сліду музики…Але як я можу створювати музику, не маючи лібрето… Отож, ви не хочете думати про те, що тут знаходиться людина, у якої земля палає під ногами!.."
Не маючи лібрето третьої дії, Дж. Пуччіні пише музику без тексту, готує начерки. Композитор хворий, але він не полишає роботу. Кілька разів переробляє вступ до другої дії. Працює мов раб, але робота рухається не так швидко, як йому хотілося б. Дж. Пуччіні страждає душею і тілом. Періоди відчаю часто змінюються спалахами енергії, і він знову пише музику.
Врешті лібрето закінчено, але занадто пізно. Приступивши до роботи над третьою дією і прощальною арією Лю, Дж. Пуччіні відчув гострий біль у горлі, що примусило його негайно виїхати на лікування до Брюсселю. Композитор бере з собою найдорожче — ескізи фіналу опери і великого дуету Турандот і Калафа, сподіваючись, що доля дасть йому ще час для завершення цього твору. Він навіть думає ще про одну оперу…
Лікування в брюссельській клініці на якийсь час поліпшує стан Дж. Пуччіні. Йому навіть вистачає сил піти до театру на "Мадам Баттерфлай", щоб востаннє почути свою музику.
Проте хвороба не відступила. Необхідна термінова операція. Композитор втрачає можливість говорити і пише лікарям на клаптику паперу: "Дайте мені тільки двадцять днів, щоб я зміг закінчити "Турандот".
Операція пройшла успішно, і лікарі не сумнівалися в одужанні композитора. Але 29 листопада 1924 року наступив фатальний фінал. Серце Дж. Пуччіні не витримало і великого музиканта не стало.
Офіційна траурна церемонія відбулася в Міланському соборі. Артуро Тосканіні на честь покійного друга диригував реквіємом з опери Дж. Пуччіні "Едгар". Похорони відбулися в Торре дель Лаго, де композитор написав багато опер і минули кращі роки його життя. Вся Італія і весь музичний світ із гіркотою прощалися з прославленим маестро.
Прем'єра "Турандот" мала відбутися в квітні 1925 року, але смерть композитора віддалила її на рік. Заключні епізоди опери незабаром були дописані за ескізами покійного автора його учнем, молодим композитором Франко Альфано (за участю А. Тосканіні). Вперше опера прозвучала 25 квітня 1926 року в театрі Ла Скала. За диригентським пультом стояв геніальний Артуро Тосканіні. Там, де завершувалась авторська партитура, – після сцени загибелі Лю, – диригент припинив дію і, обернувшись до публіки, промовив: "На цьому місці Джакомо Пуччіні вимушений був перервати свою роботу… Цього разу смерть виявилася сильнішою за мистецтво…" Після слів А. Тосканіні співаки, оркестр і публіка в глибокому мовчанні залишили театр.
Лише на другій виставі опера була виконана повністю — з фіналом, дописаним Ф. Альфано.
Багато оперних жанрів поєднує в собі "Турандот": народний казковий епос, героїку, трагедійність та тонку одухотворену лірику. І хоча композитор не встиг завершити оперу, він досяг художньої єдності всіх елементів.
Сюжет "Турандот" вимагав виняткового багатства музичних барв, і автор вразив музичний світ винахідливістю і польотом фантазії. Звуковий колорит у цій опері має велике значення. Він допомагає композитору розкрити теми, закладені в музичній драматургії. Музика опери переповнена пристрасною і яскравою емоційністю.
Домінуючу роль в розвитку оперного сюжету мають три образи – Турандот, Калаф і Лю. Вперше в центрі опери Дж. Пуччіні з'явився негативний жіночий образ – жорстокої китайської принцеси, яка не пізнала почуття любові і стійко охороняє свою незалежність, навіть ціною людських життів. Основний лейтмотив Турандот — справжня китайська мелодія, і це надає образу особливої виразності. Принцеса зображена недосяжною істотою, богинею, піднесеною над людьми. Музична тема Турандот підкреслює її гордість, владолюбство, безсердечність і жорстоку волю. Її вокальна партія заснована на дуже напружених інтонаціях. Однакові мелодійні обороти повторюються подібно заклинанню. У вокальній партії Турандот переважає майже маршовий ритм. Центральне місце в зображенні принцеси належить сцені загадок, яка є драматургічною кульмінацією опери.
Образ Калафа є найрозгорнутішим в опері. Принц непереборно любить Турандот, хоч і засуджує її, як винуватицю багатьох смертей. Він вірить, що зможе пробудити в принцесі людське співчуття і покласти край стратам. Не тільки любов, але і прагнення перемоги над злом штовхають принца на шлях боротьби. Музична тема Калафа переважно лірична, проте окремі вокальні фрази, оркестрове забарвлення додають цьому образу героїчності. Подолавши всі перешкоди, принц впевнено здобуває перемогу.
Образ Лю продовжує ряд улюблених композитором героїнь, яким властива одна загальна риса — зворушливість. Вона приховує свою любов до Калафа, адже принц не може стати чоловіком рабині. Проте нема тієї жертви, яку вона не принесла б заради коханого. Вокальна партія Лю позначена ліричною м'якістю, проникливістю і витонченою жіночністю. Кульмінаційною в партії Лю є сцена її смерті. Є щось символічне в тому, що останні, написані Дж. Пуччіні сторінки, відтворюють сцену смерті останньої з його улюблених героїнь.
Перша виконавиця партії Турандот, російська співачка Роза Раїза, належала до числа видатних артистів свого часу. Пізніше цю партію виконувала Марія Каллас. Мігуель Флетта був першим і одним з кращих виконавців партії Калафа. Свого часу Лю співала Рената Тебальді. В постановці 1964 року, яку показав Ла Скала в Москві, партію Турандот виконувала шведська співачка Біргіт Нільсон. Вона володіла голосом надзвичайної сили, який блискуче підходив для ролі жорстокої і владної принцеси. Дуже зворушлива і вокально досконала була Мірелла Френі в партії Лю. Бруно Преведі виконував Калафа.
Менше ніж через два роки після першої міланської постановки, "Турандот" була поставлена оперним театром у Баку (березень 1928 року), а у вересні того ж року під назвою "Принцеса Турандот" (диригент – головний диригент театру О. Орлов, режиссер – В. Манзій, художник – І. Курочка-Армашевський) — на сцені Київської опери. Наприкінці 20-х років оперу ставили практично всі великі оперні театри світу.
Через 75 років після першої постановки "Турандот" ця опера, яка стала лебединою піснею великого італійського композитора Дж. Пуччіні, знову на сцені Київської опери. Вона залишається такою ж близькою і жаданою як співакам, так і глядачам, як один з невмирущих шедеврів світового музичного мистецтва.

українська

Участие в выступлениях (Исполнители и постановщики )

Исполнители

Постановочная труппа

Ансамбль